БІЛЯ ЛІНІЇ ФРОНТУ: ЯК ПАСТОРИ-ВОЛОНТЕРИ ПІД ОБСТРІЛАМИ ВОЗЯТЬ ГУМАНІТАРКУ НА ДОНЕЧЧИНІ

‍

Команда з чотирьох волонтерів-пасторів Української християнської церкви “Нове покоління” з міст Тернівка на Дніпровщині й Луцька продовжують допомагати людям, яки живуть біля лінії фронту. Пасторство – це молитви й вантаж відповідальності за серця вірян. Тому Євген Єжаков, Ігор Кисельов, Юрій Репич та Максим Афенченко регулярно їздять до людей з гуманітарною допомогою й Словом Божим. Вони, втратили церкви у Бахмуті, Сєверодонецьку Рубіжному, Авдіївці та як ніхто, відчувають весь біль і жах, назва якого війна.

Священники стали волонтерами за покликом серця й на власні очі бачать, в яких надскладних умовах живуть люди. Чоловіки возять гуманітарні вантажі на Донеччину до міст й сіл, які перебувають під російськими обстрілами. На зворотному шляху у свою автівку забирають людей, які хочуть евакуюватися. Остання поїздка відбулася 5-6 грудня у села, які знаходяться між Мар'їнкою та Вугледаром, потім Часів Яр та Авдіївка, й ще заїжджали до військових завозили завжди потрібну допомогу.

Життя за десятки метрів від лінії вогню:

Костянтинівка

Люди у містах й селах, що на межі, живуть за лічені кілометри або десятки метрів від передової. Деякі тамтешні будинки стоять просто на лінії вогню. Більшість місцевих звідти виїхали, але частина жителів лишились. Місцевість - потрощені будинки, жодного вцілілого, розбиті адмінбудівлі, відсутність магазинів та газопостачання. Вже багато років місто страждає від артилерійських, танкових і піхотних атак. Люди живуть без води та мають проблеми з електроенергією. В таких умовах у Костянтинівці живуть нині близько 100 людей. Вони живуть у підвалах. Багато хто живе у підвалі розтрощеної школи.

«У школі все розбито. Окупанти поцілили сюди кількома ракетами. Вибуховою хвилею вибило всі вікна, зруйновані майже всі класи. Будівлю навчального закладу після атаки російських військ відновити вже не вдасться. Але мене вразило у цій школі єдина стіна й біля неї шафа з вцілілою поличкою не ушкоджених Біблій. Це просто диво. Серед руїн, осколків скла та цегли - цілісенькі книги Святого Письма, - поділився Ігор Кисельов. - Цього разу поїздка була однією з найважчих. Нас всю дорогу супроводжували вибухи. Крім того, контактна особа, жінка, яка нас завжди чекала, виявилася вбитою снарядом, але ми впоралися, знайшли людей та роздали гуманітарку».

Богоявленка

За 14 кілометрів від Вугледару розташоване село Богоявленка. Майже кожен двір тут посічений російським залізом. За час війни Богоявленку окупанти просто стирають. Нині з півтори тисячі людей там лишилося близько 200. Переважно це люди похилого віку. А також ті, хто доглядає за своїми старенькими.

«Більшість людей, яки залишилися літні й вони радше помруть у своїх підвалах, ніж зіткнуться з невизначеністю внутрішньо переміщених осіб. Під час кожної поїздки ми вмовляємо людей на евакуацію. Майже неможливо переконати їх виїхати, як не намагайся, — каже Юрій Репич. - Але ми привозимо гуманітарну допомогу та молимося разом з ними, молимося за них, бо Слово Боже воно дає надію, дає віру у самі складні часи».

Часів Яр

У стратегічно важливому місті Часів Яр і досі живуть люди. Попри російські обстріли та складну гуманітарну ситуацію, попри те, що світла, води та тепла у місті немає ще з лютого 2023 року. Попри усі ці складнощі та заклики евакуюватись, наразі у Часовому Яру лишається близько 800 осіб. Основна маса людей, які залишились, це особи похилого віку. Покинути свою домівку їм дуже складно.

«У мене хворі старенькі батьки. Залишити їх я не можу, - каже нам місцева жителька. Їм за 70. Якщо вони залишаться самі, ані води принести, ані дров, щоб розтопити буржуйку, вони не зможуть». Вони - одні з останніх жителів міста, які залишилися у квартирі на третьому поверсі й живуть під постійними бомбардуваннями та авіаударами. Під час гуманітарних місій ми завжди спілкуємося з місцевими. Люди діляться своїм горем, розповідають багато страхіть про війну. Їм це дуже болить. Коли нас бачать, одразу підходять: хтось — за допомогою, хтось — за духовною підтримкою», - розповів Максим Афенченко.

Авдіївка

Місто іноді називають воротами до Донецька, епіцентр протистояння. Ворог не полишає спроб захопити місто. Це стратегічно важливе місто, за яке йдуть запеклі бої, розташоване прямо на лінії фронту на сході України. Більшість людей з нього поїхали. Бої тут точаться з 2014 року, але від початку повномасштабного вторгнення в лютому минулого року населення скоротилося з понад 30 000 до менш ніж 1000.

«Авдіївка під постійними обстрілами російських окупантів. Та чимало людей усе одно залишаються тут жити. Вони живуть без води, електроенергії, газу і тепла. Живуть у підвалах. Живуть у домах, які напіврозтрощені.

Зараз Авдіївка щільно оточена російськими військами з трьох боків, і деякі місцеві жителі, що залишилися, живуть лише за кілька сотень метрів від передових російських позицій. Доставлення гуманітарної допомоги цим людям є особливо ризикованою. Щоб допомогти у цьому місті ми об'єднали можливості та зусилля волонтерами з Луцька та Тернівки. Вдячні Богу, що все вийшло. У цю поїздку вже на виїзді попали під обстріл, наше авто засипало осколками. Тільки молитвою та вірою дотягнули до Мирнограда, де колесо з осколком, геть спустило. Господь допоміг», - ділиться Євген Єжаков, пастор-волонтер з 2014 року.

Зі слів Євгена до сумнівів щодо ризикованої роботи додається той факт, що, за його словами, деякі люди, які залишилися в Авдіївці, чекають російські війська.

Але він сказав: «Вони всі люди, і кожній людині, потрібно запропонувати допомогу. І ми можемо впливати на їх світогляд, допомогти зрозуміти, що рашисти це вороги, які ідуть тільки вбивати та знищувати.

Треба розмовляти з людьми. До віри й до перемоги ще треба приходити, а з людьми треба розмовляти вже. Давати раду, щоб вони могли відчути себе у комфорті, що вони — не самотні тут».